Анастасія Нікуліна «Завірюха»

    Світ, у якому відбувається дія цього романтичного барвистого фентезі, дуже схожий на справжній. Описані села зі своїм укладом відрізняються від реальних українських тільки віруваннями в особливий пантеон богів, які б цілком могли належати ще слов’янським племенам. Земля людей Тиш у книзі створена й керується Великими – Володарем шляху, його сином Вічником і невісткою Темною. Брат останньої дарує людям сновидіння, а його дружина Мандра забирає душі померлих у Долину сну. Доньки Вічника й Темної Вогняна та Люта відповідають за зміни пір року й охоче приймають жертви від смертних. Була б собі у світі гармонія, якби Великі не були схожими на простих людей і не страждали від ревнощів, сумнівів, докорів сумління, нудьги. Власне, їхні чвари й непорозуміння колись і накликали біди на Тиш. 

    У центрі історії опиняються зовсім не боги, а рід Завірюх – особливих білокосих телепатів, що живуть по 400 років і наділені величезною фізичною силою. Вони – раби суворих традицій, згідно з якими почуття – під забороною, шлюби укладає голова роду, жінок виховують у цілковитій покорі чоловікам. Прокляттям роду є необхідність раз на 4 роки змінювати місце проживання, кочуючи різними землями й незмінно викликаючи підозри та заздрість у простих смертних. Однак молодий Яр Завірюха виявляється не схожим на своїх одноплемінників. Він пристрасний, самовільний і закохується в людську дівчину Лесю. Це надзвичайно чуттєво й ніжно описане кохання породжує ланцюжок подій, що назавжди змінять життя роду та й усієї землі. І вплинуть на самих богів. 

    Самобутній і дуже кінематографічний роман-чар сучасної української письменниці Анастасії Нікуліної потрапив до бібліотеки завдяки Українському інституту книги. Видання буде до смаку старшим підліткам і, насамперед, дівчатам, які хотіли б почитати про красиві почуття. Водночас, за любовною історією криється чимало глибоких думок про взаємини батьків і дітей, сліпу віру, застарілі ритуали та боротьбу з несправедливістю.