Сергій Пантюк «Вінчі й Едісон»

    Блискучий зразок сучасної науково-фантастичної повісті для учнів середнього шкільного віку. Від світу недалекого майбутнього (події відбуваються у 2045 році), вимріяного письменником, на душі стає тепло й затишно. Судіть самі: батько допитливих братиків Вінчі та Едісона має власний часоліт для мандрівок у минуле, чи не кожна людина може дозволити собі релаксаційний кокон, робота-помічника, антигравітаційні кросівки. Про освіту юного покоління дбає Академічна рада Всесвітньої універсальної скарбниці знань та ідей (скорочено «вусик»), куди учні щороку мають завантажувати по кілька продуктивних ідей і наукових відкриттів. Науковці вирощують на Місяці злаки. А ще – знайшли паралельний світ, куди душі потрапляють після смерті, – так людство подолало споконвічний страх і подобрішало.
    Пригоди юних героїв (до вже згаданих Вінчі з Едісоном долучається подруга Фійка) починаються тоді, коли вони мандрують часольотом у пізній крейдовий період і прихоплюють звідти яйце трицератопса. Дітям кортить виростити власного динозаврика, порятувавши його з темної доісторичної епохи. Та чи правильно це? Й чим закінчиться їхня затія? До слова, палким шанувальникам динозаврів книжка точно припаде до смаку – тут про світ, життя та звички зниклих тварин розповідається з науковою точністю. Принаймні, з погляду сучасної нам із вами палеонтології.