Володимир Рутківський «Щирик зі Змієвої гори»

    Раз на 400 років у сповненій печер і нір Змієвій горі прокидається страшний кровожерливий звір – Змій Горинович. Його мета – з’їсти якомога більше тварин та людей, а також виховати нащадка, що за короткий час має встигнути відростити крила й стати не менш кровожерливим ніж батечко.
    Разом зі Змієм на землі вигулькує Костій Безсмертний. Насправді ще та почвара. Так, живих істот він не вбиває (принаймні сам) і від вигляду крові зомліває. Однак якщо Горинович – просто реліктовий хижак, що не хоче й не може нічого зробити зі своєю природою, то Костій – зловісний посланець потойбіччя. Він постачає своїм пекельним господарям душі й тіла, а сам загарбує золото, щоб наситити свою жадобу. Він також постачає дичину для Змія та шукає слугу для ящура-дитинчати, що його змієня має з’їсти в день повноліття. Через надмірну довірливість хлопчик Андрійко стає саме таким слугою, однак на цей раз усе буде інакше. По-перше, син Гориновича Щирик зовсім не хоче ставати лютим хижаком, а хоче гратися й товаришувати з Андрійком. По-друге, на сцену виходять персонажі інших казок Володимира Рутківського – кіт Аристарх із Ядвігою Олізарівною, водоплавний Бухтик і вже дорослі Степан із Сергієм. Це герої творів «Гості на мітлі» та «Бухтик із Тихого затону». За час нашої останньої зустрічі вони неабияк подорослішали й добряче змінилися. То як же повернеться сюжет тепер? Чи отримають лиходії по заслузі? Чи врятуються симпатичні герої від смерті?
    Захопливо написана історія завершує умовну казкову трилогію Володимира Рутківського й змушує всіх персонажів об’єднати зусилля. Тут є все, до чого ми звикли й що так любимо в класика сучасної дитячої літератури: небезпечні пригоди, колоритні характери, впізнавані фольклорні образи й, звісно, доброта та сонячне світло, які змушують навіть дорослих читачів вірити в дива.